Пандемія COVID-19 виявилася не лише глобальною кризою охорони здоров'я, але й безпрецедентним явищем психолінгвістичної реорганізації колективної свідомості, в основі якого лежить масштабне порушення ольфакторних функцій. Аносмія та парозмія, що спостерігалися у понад 50% інфікованих SARS-CoV-2[1], спричинили каскадний ефект нейропластичних змін, які виходять далеко за межі втрати нюху й торкаються фундаментальних механізмів мовної організації та архетипних структур колективного несвідомого[2][3].
Унікальна анатомічна організація нюхової системи робить її найдавнішою філогенетично сенсорною модальністю з прямими зв'язками з лімбічною системою[3][4]. На відміну від інших сенсорних систем, нюхові сигнали оминають таламус і безпосередньо проектуються на піриформну кору, мигдалину та гіпокамп - структури, критично важливі для емоційної обробки, формування пам'яті та мовних процесів[5][6].
Ольфакторна луковиця має реципрокні зв'язки з ключовими мозковими регіонами, що забезпечують пам'ять, емоції та сигналізацію про насичення[5]. Нюховий нерв є єдиним черепним нервом, який безпосередньо експонований до навколишнього середовища, що робить його особливо вразливим до порушень, які сприяють патологічним процесам, включаючи медичні захворювання, черепно-мозкові травми та нейродегенеративні хвороби[5].
SARS-CoV-2 спричиняє специфічне ураження нюхової системи через пряме інфікування підтримувальних клітин нюхового епітелію, що призводить до структурних і функціональних змін у нюховій луковиці та центральних нюхових структурах[1][7]. До 10% пацієнтів зберігають стійкі ольфакторні порушення навіть через 6 місяців після інфекції[1].
Парозмія, як патологічний феномен спотвореного сприйняття запахів, відображає аберантну реорганізацію нюхових нейронних мереж під час регенерації[8][9]. Ця дисфункція характеризується порушенням функціональної зв'язності між первинними та вторинними ольфакторними ділянками, включаючи скроневу частку, супрамаргінальну звивину та орбітофронтальну кору[8].
Ольфакторні дисфункції, пов'язані з COVID-19, мають глибокі психолінгвістичні наслідки, що виходять за межі простої втрати нюху. Дослідження показують, що пацієнти з парозмією демонструють знижений інформаційний потік між центрами пам'яті, прийняття рішень і первинними та вторинними ольфакторними ділянками[8].
Втрата нюху впливає на якість життя, пов'язану з нюхом, що стає медіатором психологічного дистресу[10][11]. Пацієнти повідомляють про почуття ізоляції, емоційний дистрес і "притуплення" емоцій[4][12]. Цей феномен ілюструює, що втрата нюху може призвести до втрати важливого сентиментального шляху до спогадів[4].
У рамках юнгіанської теорії колективного несвідомого[13][14], пандемія COVID-19 активізувала глибинні архетипні структури, пов'язані зі страхом, смертю та трансформацією. Колективне несвідоме, що складається з універсальних, успадкованих психічних структур[13], реагує на масштабні травматичні події через активацію специфічних архетипів.
Ольфакторні порушення в контексті пандемії можуть розглядатися як каталізатор архетипної реорганізації. Втрата нюху символічно відображає розрив зв'язку з первинними, біологічними основами існування, що може активізувати архетип Тіні - несвідомого аспекту особистості, який містить придушені або неприйняті елементи[14].
Пандемія COVID-19 конституювала колективну травму - психологічні реакції на травматичну подію, яка негативно впливає на все суспільство[15][16]. Колективні травми часто змінюють розуміння індивідами свого місця в групах і розуміння їхніми групами свого місця у світі[15].
Соціальна ізоляція під час пандемії значно підвищила психологічний дистрес на клінічно значущих рівнях, при чому самотність була важливим предиктором цього ефекту[17][18]. Ці психологічні наслідки мають прямі мовні кореляти: зміни в лінгвістичних патернах, включаючи лексичне різноманіття, використання більш афективної мови та негативних емоцій як маркерів депресії та тривожності[19].
Мовна система мозку демонструє високу пластичність, особливо на ранніх етапах життя, дозволяючи мовним здібностям розвиватися успішно навіть при недоступності типових лівопівкулевих мовних регіонів[20]. Пандемічний стрес і ольфакторні порушення можуть індукувати нейропластичні зміни в мовних мережах.
Стрес-індуковані зміни в нейронній зв'язності можуть призводити до реорганізації мовних мереж через активацію альтернативних нейронних шляхів[21]. Ці зміни можуть включати посилені зв'язки між емоційними центрами (мигдалина) та мовними ділянками, що змінює характер мовної обробки та вираження[22].
Ольфакторний тренінг демонструє здатність індукувати нейронні реорганізаційні процеси[23][24]. Дослідження показують, що пацієнти з аносмією після тренування демонструють зміни функціональної зв'язності в піриформній корі, що супроводжується покращенням ольфакторної функції[23].
Цей феномен має потенційні психолінгвістичні наслідки: відновлення ольфакторних функцій може сприяти нормалізації емоційно-мовних процесів та зниженню психологічного дистресу. Ольфакторний тренінг може розглядатися як засіб не лише сенсорної, але й психолінгвістичної реабілітації[25].
Феномен ольфакторного психолінгвістичного "reset" потребує інтегративного підходу, що поєднує нейробіологію, психолінгвістику, глибинну психологію та культурну антропологію. Використання природної мовної обробки (NLP) для аналізу мовних патернів пацієнтів з ольфакторними порушеннями може надати цінні інсайти щодо психолінгвістичних наслідків пандемії[19][26].
Подальші дослідження повинні зосередитися на:
COVID-19 пандемія створила унікальну можливість для вивчення взаємозв'язків між ольфакторною системою, мовними процесами та колективним несвідомим. Масштабні ольфакторні порушення, спричинені вірусом, індукували каскадні нейропластичні зміни, що торкнулися не лише сенсорної обробки, але й фундаментальних механізмів мовної організації та архетипних структур психіки.
Цей феномен можна концептуалізувати як ольфакторний психолінгвістичний "reset" - процес глибинної реорганізації нейронних мереж, що забезпечують інтеграцію сенсорної, емоційної та мовної інформації. Розуміння цих механізмів відкриває нові перспективи для розробки інноваційних терапевтичних підходів до лікування наслідків пандемії та сприяє глибшому розумінню взаємозв'язків між мозком, мовою та колективною свідомістю.
