Тотемізм в українській мові являє собою глибинну систему архетипічних зв'язків, які формуються в колективному несвідомому українського народу. З психолінгвістичної та психіатричної перспективи, ці зв'язки виходять далеко за межі простого символізму, утворюючи складну мережу несвідомих асоціацій, що проявляються через мову, фольклор та культурні практики[1][2].
Колективне несвідоме, за теорією Карла Юнга, представляє собою спільний для всіх людей психічний рівень, що містить архетипи — універсальні символи та образи, які передаються з покоління в покоління[3][4]. В українському контексті це несвідоме наповнюється специфічними тваринними архетипами, що укорінені в давніх тотемістичних віруваннях предків[5][6].
Дослідження показують, що колективне несвідоме в українців формується під впливом географічного розташування, історичних традицій і культурних практик[7][8]. Тваринні образи стають носіями глибинних психологічних значень, що активізуються в мові через спонтанні асоціації та символічні зв'язки[9][10].
Первинні тотемістичні архетипи в українській культурі включають образи тварин, що історично мали особливе значення для українського народу[11][12]. Найважливішими з них є:
Кінь в українській міфопоетичній картині світу виступає символом швидкості, витривалості, степової волі та відданості[13]. Цей образ пов'язаний з сакральними уявленнями про зв'язок між земним і небесним світами, де кінь служить провідником між реальностями[13][10]. В мові це проявляється через стійкі мовні конструкції та метафоричні вирази, що несвідомо активізують архетипічні значення.
Лелека (або журавель) символізує процвітання, родину та зв'язок з батьківщиною[14][15]. Українці вірили, що лелека приносить дітей і благословляє дім своєю присутністю. Цей архетип глибоко укорінений в колективному несвідомому та проявляється в мові через позитивні конотації і емоційні асоціації[16][17].
Ведмідь представляє архетип великої фізичної міці та космічної сили[10]. В українській традиції ведмідь асоціюється з духом-охоронцем і цілителем, а також з утіленням душі померлого родича. Це створює складну систему несвідомих зв'язків у мові, де образ ведмедя викликає відчуття захищеності та сили.
Дослідження в галузі психолінгвістики показують, що тваринні архетипи активізуються в мові через несвідомі асоціативні процеси[9][18]. Коли українці використовують слова-символи на позначення тварин, це автоматично викликає каскад несвідомих асоціацій, що пов'язані з архетипічними значеннями[19][20].
Асоціативні експерименти підтверджують, що у носіїв української мови тваринні образи викликають стійкі емоційно-оцінні реакції, які не завжди можуть бути пояснені раціонально[21][22]. Це свідчить про глибинну дію колективного несвідомого на мовні процеси.
Сучасна українська мова зберігає тотемістичні зв'язки через різноманітні лінгвістичні механізми:
Особливе місце в психоаналітичному розумінні українського тотемізму займають сновидіння з тваринними образами[24][25]. Сни, за Юнгом, є способом комунікації між свідомим і несвідомим, а тваринні символи в снах українців часто відображають архетипічні конфлікти та прагнення[3][26].
Тваринні образи у снах українців можуть символізувати:
З психіатричної точки зору, усвідомлення тотемістичних зв'язків може мати терапевтичний ефект[27][28]. Робота з тваринними архетипами в українському контексті допомагає:
Тотемізм в українській мові не є реліктом минулого, а живою системою несвідомих зв'язків, що продовжує формувати мовну свідомість українців[29]. Колективне несвідоме створює тваринні парадоксальні нічні зв'язки — несвідомі асоціативні ланцюги, що активізуються особливо інтенсивно в стані сну або зміененої свідомості.
Ці зв'язки проявляються через:
Психолінгвістичне розуміння цих процесів відкриває нові перспективи для вивчення української ментальності, а психоаналітичний підхід дозволяє використовувати тотемістичні архетипи в терапевтичній роботі для відновлення психологічної цілісності особистості через зв'язок з колективним несвідомим народу.
