Трансмаскулінність — це люди, яким при народженні було призначено жіночу стать, але які ідентифікують себе чи виражають маскулінність. Трансфемінність — це ті, кому при народженні призначили чоловічу стать, але хто ідентифікує себе чи виражає фемінність. Обидва терміни охоплюють різні ідентичності, включаючи трансчоловіків, небінарних людей та осіб з гендерною флюїдністю, чий досвід тяжіє до маскулінності або фемінності відповідно.
Цисґендерні люди мають ґендерну ідентичність, яка збігається зі статтю, призначеною при народженні: цисчоловіки ідентифікують себе як чоловіки, а цисжінки — як жінки. Префікс «цис» з латини означає «на тій же стороні», на противагу «транс» — «на іншій стороні».
Розвиток ґендерної ідентичності має суттєві біологічні складові. Дослідження вказують, що пренатальний вплив гормонів (особливо тестостерону) відіграє значну роль у сексуальній диференціації мозку, яка формується у другому триместрі вагітності. Цей гормональний вплив визначає патерни ґендерної ідентичності та експресії впродовж життя.
Нейровізуалізаційні дослідження демонструють відмінності у структурі мозку трансґендерних людей у порівнянні з цисґендерними. Спостерігаються зміни в зонах, відповідальних за сприйняття власного тіла, зокрема у кортикальній товщині передньої поясної звивини-потиличної області та правої потилично-тім'яної кори. Це свідчить, що ґендерна ідентичність частково визначається організацією мозку, що формується до народження.
Генетичні дослідження показують зв'язок між ґендерною дистонією та варіаціями генів, відповідальних за метаболізм статевих гормонів (наприклад, ERα, SRD5A2, STS). Це свідчить про олігоґенну природу ґендерної дистонії: внесок мають декілька різних генів.
Дослідження на близнюках дали оцінки спадковості у межах 23–74% щодо варіацій ґендерної ідентичності, хоча ці цифри варіюються. На тепер не виявлено жодного «ґену трансґендерності», що підтверджує складність генетичних механізмів формування ідентичності.
Дослідження трансмолоді виявило *три основні траєкторії розвитку ідентичності:
Траєкторія А: Рання невідповідність та ствердження
У дитинстві формується усвідомлення ґендерної невідповідності, а сім'я заохочує дослідження і самовираження. Соціальний перехід зазвичай відбувається у ранньому віці з підтримкою батьків.
Траєкторія B: Рання невідповідність із відкладеним переходом
Гендерне питання виникає ще в дитинстві, але через обмеження або тиск родини/суспільства самовираження відкладається на пізніший період.
Траєкторія C: Пізня поява ґендерної дисфорії
Усвідомлення дисфорії відбувається підлітками чи дорослими, хоча аналіз минулого демонструє ранні, приховані ознаки.
Ці траєкторії ілюструють, що розвиток ґендерної ідентичності нелінійний та динамічний і залежить як від внутрішнього усвідомлення, так і від соціальної взаємодії.
Порівняння трансмаскулінних та цисчоловіків засвідчує, що трансмаскулінні люди частіше виявляють емоційну контролю та самостійність, у той час як серед цисчоловіків вираженіше прагнення до гетеросексуальної само презентації та домінування над жінками. Можливо, трансмаскулінні особи відчувають більший тиск доводити маскулінність для захисту від дискримінації.
Гегемонна маскулінність — це культурно панівні зразки маскулінності, що підтримують чоловічу привілейованість та пригнічують альтернативи. Водночас гегемонна фемінність — це риси покори, емпатії й турботи, що підтримують існуючу ґендерну ієрархію.
Однак жіноча маскулінність та інші нетипові стилі вираження підважують ці гегемонні форми. Альтернативні маскулінності демонструють, що ґендерна роль не є прямою імітацією, а сконструйованим і виконуваним явищем у різних тілах й обставинах.
Сучасне розуміння ґендеру виходить з того, що маскулінність і фемінність — це континуум, а не бінарні категорії. Дослідження із використанням віртуальної реальності показують, що люди здатні кидати виклик традиційним нормам через цифрову експресію.
Психологічні дослідження фіксують, що люди можуть поєднувати маскулінні та фемінні якості одночасно — явище, назване психологічною андрогінією, що кидає виклик бінарному мисленню та відкриває шлях до здоровішого й гнучкішого сприйняття власної ідентичності.
Соціально-когнітивна теорія підкреслює, що ґендер розвивається через навчання шляхом спостереження, підкріплення та когнітивної переробки. Діти наслідують моделі поведінки та отримують зворотний зв'язок, але водночас активно формують власне розуміння ґендеру.
Культурне середовище значно впливає на способи вираження маскулінності й фемінності: у різних суспільствах і епохах ці риси трактуються по-різному. Це показує соціально сконструйований характер ґендерних ролей поруч із біологічними впливами.
Для трансґендерних осіб внутрішнє підтвердження ґендерної ідентичності (affirmation) — відчуття власної цінності та задоволення від ґендерного самовираження — відіграє ключову роль у психічному здоров'ї. Доведено, що афірмативна підтримка, соціальний та медичний перехід покращують самопочуття трансдітей і дорослих.
Різноманіття ґендерних ідентичностей та експресій ставить під сумнів класичний бінаризм. Теорія транс-сім'ї стверджує, що родини з трансґендерними членами також змушені переосмислювати ґендер як гнучке, багатогранне явище.
Розуміння транс-/цис- маскулінності й фемінності потребує визнання і біологічного підґрунтя, і соціальної конструкції ґендеру. Хоча пренатальні гормони та генетика справляють вплив, соціальні чинники, культура та особистий вибір так само формують ідентичність протягом життя.
Глибоке розуміння дозволяє відійти від протиставлення «природа vs. виховання» та охопити складну взаємодію біологічних, психологічних і соціальних чинників, що створюють різноманіття людського ґендерного досвіду. Продовження досліджень поглиблює наші уявлення і допомагає формувати інклюзивні моделі підтримки людей будь-якої ґендерної ідентичності.
