Пропонований аксіом “кожна дія, рух і думка – це акт комунікації, зовнішньої або внутрішньої” відображає глибоку перспективу на фундаментальну природу людських когнітивних і поведінкових процесів. Цей принцип руйнує традиційні кордони між внутрішніми психічними процесами й зовнішніми комунікативними актами, пропонуючи натомість єдину рамку, в якій всю когнітивну активність можна розглядати як комунікативну за своєю суттю.
Психолінгвістика виникла як окрема дисципліна на стику психології та лінгвістики з метою з’ясувати, як люди засвоюють, обробляють і використовують мову. Галузь виросла з ранніх філософських досліджень взаємозв’язку мови та мислення, значною мірою спираючись на роботи Льва Виготського, який радикально переосмислив стосунки між внутрішньою мовою та зовнішньою комунікацією.
Сучасні дослідження в психолінгвістиці дедалі більше визнають, що мислення саме по собі є комунікативним. Робота Виготського показала, що зовнішня мова поступово інтерналізується під час розвитку дитини, формуючи внутрішню мову й вербальне мислення. Цей процес розвитку демонструє, що те, що ми відчуваємо як приватну думку, — це фактично внутрішня соціальна комунікація.
Взаємозв’язок між мовою й мисленням є не тільки кореляційним, але й конститутивним: «думка не просто виражається, а завершуються словом». Це вказує на те, що мислення включає форму внутрішнього діалогу, де різні аспекти „я“ беруть участь у комунікативному обміні.
Сучасні нейронаукові дослідження надають переконливі докази комунікативної природи мислення через вивчення діалогової внутрішньої мови. Нейровізуалізаційні дослідження показують, що під час внутрішнього діалогу активуються білітерні мережі, включно з верхніми скроневими звивинами, прецентральною звивиною та медіальною лобною корою. Ці області частково накладаються з мережами теорії розуму, що свідчить про спільні нейромеханізми для розуміння власних і чужих ментальних станів.
Відкриття дзеркальних нейронів стало ще одним важливим аргументом на користь комунікативного аксіома. Ці нейрони активуються як під час виконання дії, так і під час її спостереження, створюючи прямий нейронний зв’язок між сприйняттям і дією. У людей дзеркальні нейрони локалізовані в областях, залучених до сприйняття та продукування мовлення, що свідчить про еволюційний зв’язок між жестовою та вербальною комунікацією.
Ця нейронна архітектура підтримує ідею, що будь-яка дія має комунікативний потенціал, автоматично активуючи представницькі системи, які можуть виконувати комунікативні функції.
Дослідження мережевої нейронауки демонструють, що когнітивні процеси виникають через динамічну взаємодію розподілених мереж мозку. Було показано, що складне мислення включає спонтанну організацію нейронних мереж у фрактальні структури, що підтверджує уявлення про те, що пізнання є фундаментально внутрішньою комунікацією між різними нейронними системами.
Розрізнення між внутрішньою та зовнішньою комунікацією виявляється доволі умовним, якщо розглядати його з психолінгвістичної точки зору. Дослідження внутрішньоособистісної комунікації показують, що внутрішні процеси, як-от саморозмова та внутрішній діалог, мають ті ж структурні й функціональні риси, що й міжособистісна комунікація.
Внутрішня комунікація охоплює явища саморозмови, внутрішнього діалогу, планування, вирішення проблем і інтроспекції — усі вони включають створення й обмін значущим символічним контентом. Відправник і одержувач можуть бути тією ж самою особою, але комунікативна структура залишається незмінною.
Виготський аналізував взаємозв’язок між зовнішньою й внутрішньою мовою, довівши, що:
Розуміння психічних процесів як фундаментально комунікативних має значні наслідки для клінічної практики. Розлади мислення й комунікації, такі як психози, аутизм та інші стани, можна переосмислити як порушення нормального комунікативного потоку між внутрішніми й зовнішніми процесами.
Ця рамка передбачає, що терапевтичні втручання повинні спрямовуватися на відновлення комунікативної цілісності, а не лише на усунення окремих симптомів. Підходи, які посилюють інтеграцію внутрішньої та зовнішньої комунікації — діалогові терапії, наративні техніки, майндфулнес — є особливо ефективними.
Дослідження дисфункції дзеркальних нейронів при аутизмі підтверджують комунікативний аксіом. Люди з аутизмом часто демонструють атипові відповіді дзеркальних нейронів, що корелює з труднощами у соціальній комунікації й саморегуляції.
Дослідження засвоєння мови показують, що діти одночасно розвивають комунікативну компетентність і когнітивні здібності, що свідчить про єдність цих процесів.
Сучасні підходи мережевої нейронауки показують, що когнітивний контроль функціонує за комунікативними принципами: лобова кора координує інші області мозку через патерни зв’язків і обмін інформацією.
Аксіом має значення для взаємодії із цифровими технологіями. Оскільки комунікація дедалі більше посередковується технологіями, важливо розуміти, як це впливає на комунікативну природу мислення й дій.
Аксіом “кожна дія, рух і думка – це акт комунікації, зовнішньої або внутрішньої” підтверджується даними з різних галузей психолінгвістики. Від досліджень Виготського до сучасних нейронаукових робіт над дзеркальними нейронами та мережевими взаємодіями, докази свідчать про те, що пізнання є комунікацією.
Ключові висновки:
Ця єдина комунікативна рамка надає потужний організаційний принцип для інтеграції знахідок у когнітивній, розвитковій, соціальній і клінічній психології, відкриваючи нові шляхи для теоретичних досліджень і практичних втручань.
