Межовий розлад особистості (МРО) являє собою складний психіатричний стан, що характеризується емоційною нестабільністю, порушеннями міжособистісних відносин та нестійкістю самоідентичності. З психолінгвістичної точки зору, цей розлад демонструє унікальні патерни мовленнєвого та комунікативного функціонування, які відображають глибинні нейробіологічні та психологічні процеси. Дослідження останніх двох десятиліть розкривають складну взаємодію між мовними здібностями, емоційною регуляцією та соціальним пізнанням у пацієнтів з МРО, що має важливі наслідки для діагностики та лікування.
Нейровізуалізаційні дослідження виявляють специфічні зміни в мозкових структурах, відповідальних за мовленнєву обробку у пацієнтів з МРО. Мета-аналізи функціональної магнітно-резонансної томографії демонструють підвищену активацію лівої мигдалини, лівого гіпокампу та задньої поясної кори під час обробки негативних емоційних стимулів, а також знижену активацію в префронтальних областях, включаючи дорсолатеральну префронтальну кору[1][2].
Особливе значення має дисфункція мережі режиму за замовчуванням (DMN), яка включає медіальну префронтальну кору та задню поясну кору, відповідальних за самореферентну обробку. У пацієнтів з МРО спостерігається зміна зв'язків між трьома ключовими мережами: мережею режиму за замовчуванням, мережею значущості та серединно-скроневою мережею. Це призводить до неправильної ідентифікації нейтральних стимулів як загрозливих та неспроможності інтегрувати інформацію про значущість з внутрішніми репрезентаціями[1][3].
Система дзеркальних нейронів, що включає премоторні та соматосенсорні області кори, показує специфічні порушення при МРО. Пацієнти демонструють гіпоактивацію цих областей та гіперактивацію мигдалини, які не модулюються складністю соціально-когнітивних завдань[4][5]. Це контрастує зі здоровими особами, які показують збільшену активацію областей системи дзеркальних нейронів зі зростанням вимог до соціального пізнання.
Дослідження виявляють, що пацієнти з МРО більше активують соматосенсорні області системи дзеркальних нейронів, пов'язані з емоційним зараженням, але менше залучають нижню лобну звивину, асоційовану з більш складними формами соціального пізнання[4][5]. Це може пояснювати підвищену емоційну реактивність при збереженій здатності до базового розпізнавання емоцій.
Структурні порушення мозолистого тіла, найбільшого білої речовини тракту, що з'єднує функціонально пов'язані області мозку в двох півкулях, асоціюються з емоційною нестабільністю та суїцидальною поведінкою при МРО[6][7]. Дифузійно-тензорна візуалізація виявляє позитивну кореляцію між суїцидальною поведінкою та фракційною анізотропією в мозолистому тілі та негативну кореляцію з середньою дифузією[6].
Ці структурні зміни можуть призводити до порушень міжпівкульної комунікації, що є критично важливим для ефективної координації пізнання, емоцій та поведінки. Це може частково пояснювати труднощі з інтеграцією мовної та емоційної інформації, характерні для пацієнтів з МРО[7][8].
Дослідження автобіографічної пам'яті показують, що жінки з МРО мають значно знижену наративну когерентність порівняно з здоровим контролем, особливо неадекватну орієнтацію в наративі та відсутність наративної структури[9]. Ці порушення тісно пов'язані з дитячою травматизацією - більше самозвітних переживань дитячої адверсивності корелює з нижчою орієнтацією в групах, а підвищена дитяча адверсивність показує специфічний зв'язок зі зниженою наративною структурою у пацієнтів з МРО[9].
Наративна когерентність забезпечує темпоральну та каузальну рамку, що інтегрує минулі та поточні переживання в уніфіковану історію життя. Кращі автобіографічні наративні здібності позитивно корелюють з психологічним благополуччям, тоді як порушення в цій області можуть призводити до фрагментованості ідентичності, характерної для МРО[9][10].
Пацієнти з МРО демонструють специфічні лексико-семантичні патерни, що відображають їхні емоційні та когнітивні особливості. Аналіз з використанням Linguistic Inquiry and Word Count (LIWC) виявляє відсутність стабільних різниць у самореферентній мові, негативних емоційних словах чи фізичних словах між пацієнтами з МРО та здоровим контролем[11]. Однак, слова з негативним тоном є значно частішими у пацієнтів з МРО порівняно з неклінічним контролем[11].
Цікавою є знахідка щодо різного використання референційної активності - індексу символічної здатності - при вираженні позитивних та негативних емоцій. Група МРО використовувала більше референційної активності при вираженні негативних емоцій порівняно з контролем, тоді як контрольна група використовувала більше референційної активності при вираженні позитивних емоцій[12][13]. Це свідчить про те, що референційна активність відіграє важливу роль у поясненні різниць між МРО та контролем у валентному лінгвістичному емоційному вираженні.
Прагматичні здібності - здатність використовувати мову в соціальному контексті - показують значні порушення при МРО. Пацієнти демонструють труднощі з розумінням подвійних значень, метафор та іронії, які часто використовуються як терапевтичні інтервенційні стратегії[14][15]. Також спостерігаються труднощі з виведенням намірів мовця, дефіцити в конструюванні стабільних внутрішніх репрезентацій та генералізовані прагматичні дефіцити[14][15].
Порівняльне дослідження біполярного розладу та МРО виявило, що обидві популяції демонструють лінгвістичні труднощі в дорослому віці, але з різними профілями[14][15]. Пацієнти з МРО показують значно нижчі показники у використанні синонімів та змінах тем розмови порівняно з біполярним розладом. Професіонали вказують на різниці в зрозумілості мовлення та інтерпретації неоднозначних виражень між цими групами[14][15].
Недавні дослідження наративного мовленнєвого продукування показують, що пацієнти з МРО характеризуються значно нижчою глобальною когерентністю та швидкістю мовлення, а також вищою кількістю мовчазних та заповнених пауз порівняно з здоровим контролем[16]. Цікаво, що глобальна когерентність показувала значні міжгрупові різниці лише в завданнях з картинками та корелювала з розташуванням картинок[16].
Аналіз кореляцій виявив значну негативну асоціацію між глобальною когерентністю та швидкістю мовлення в групі МРО та протилежну тенденцію серед здорових контролів. Це свідчить про те, що пацієнти з МРО можуть отримати користь від більш повільного темпу мовлення для поліпшення глобальної когерентності своїх наративів[16].
Клінічні спостереження виявляють аномальні мовленнєві патерни у людей з МРО, включаючи початок речень, що здаються посередині думки без контексту, невнятне мовлення та складності з артикуляцією слів без ознак інтоксикації[17]. Ці патерни часто є індикаторами "дивних епізодів" та можуть служити ранніми попереджувальними знаками емоційної дисрегуляції[17].
Пацієнти також демонструють форсоване мовлення під час високого емоційного збудження або стресу, що характеризується швидким, гучним та часто безперервним говорінням[18]. Це форсоване мовлення може відображати внутрішній стан індивіда, віддзеркалюючи підвищені емоції та думки, що пересуваються швидко[18].
Дослідження емоційного сприйняття мовлення показують, що особи з високими ознаками МРО мають нижчу точність у ідентифікації нейтрального мовлення, частіше помилково ідентифікуючи його як інші емоції[19]. Вони також менш точні в ідентифікації щасливого мовлення високої інтенсивності, схильні класифікувати його як нейтральне, та демонструють помітно вищу впевненість у розпізнаванні сердитого мовлення[19].
Гіпотеза про роль глутаматергічної системи, зокрема N-метил-D-аспартат (NMDA) підтипу рецепторів, у патофізіології МРО має важливі наслідки для розуміння мовних порушень[20]. NMDA нейротрансмісія відіграє критичну роль у нейрональній пластичності, пізнанні та пам'яті, які є основними для менталізаційних процесів[20].
Дисфункція NMDA нейротрансмісії може пояснювати множинні когнітивні дисфункції та симптоми, що представляються пацієнтами з МРО, включаючи дисоціацію, психоз та порушене ноціцептивне сприйняття. Ці порушення можуть бути результатом комбінації біологічної вразливості та впливу навколишнього середовища, опосередкованих NMDA нейротрансмісією[20].
Серотонінові порушення відіграють центральну роль у патогенезі МРО, особливо в контексті імпульсивності, афективної лабільності та суїцидальної поведінки[21][22]. МРО може бути визначений багатьма симптомами, пов'язаними з серотонінергічною дисрегуляцією, що впливає на мовленнєву та комунікативну поведінку[22].
Дослідження показують ефективність селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну в лікуванні депресивних та імпульсивних симптомів у пацієнтів з МРО. Виклики флезиноксаном показують значно нижчі пролактинові відповіді у пацієнтів з МРО порівняно з контролем, що свідчить про знижену серотонінергічну активність[22].
Дофамінова дисфункція може бути асоційована з трьома вимірами МРО: емоційною дисрегуляцією, імпульсивністю та когнітивно-перцептивними порушеннями[20][23]. Хоча пряма демонстрація дофамінової дисфункції при МРО обмежена, теоретичні моделі припускають її важливу роль у соціальному навчанні та мовленнєвій обробці.
Емпіричні дослідження демонструють сильну асоціацію між МРО та ненадійною прив'язаністю. Типи прив'язаності, найбільш характерні для пацієнтів з МРО, включають нерозв'язану, занепокоєну та боязку прив'язаність[24][25]. У кожному з цих типів прив'язаності індивіди демонструють прагнення до інтимності та одночасно занепокоєння щодо залежності та відкидання[24][25].
Аналіз інтерв'ю з дорослої прив'язаності (AAI) виявляє специфічні мовні маркери у пацієнтів з МРО. Ці маркери включають вербозні, заплутані описи, що свідчать про тривале заплутування, а також лапсуси в міркуваннях або дискурсі при обговоренні втрати або травми[24][25].
Характерною особливістю комунікації при МРО є використання подвійних зв'язків - дилем у комунікації, де одночасно передаються два або більше повідомлень, що суперечать одне одному[26]. Такі патерни комунікації залишають реципієнта в ситуації "програш-програш", незалежно від того, який вибір вони роблять[26].
Подвійні зв'язки відображають основну характеристику МРО - участь у поведінці, яка служить лише для викликання реакції, якої вони відчайдушно прагнуть уникнути. У випадку подвійних зв'язків це означає гру в ігри, які за дизайном інші не можуть виграти, що часто призводить до того, що партнер вирішує відмовитися від майбутніх ігор, реалізуючи найбільший страх пацієнта - залишення[26].
DBT включає специфічні навички міжособистісної ефективності, які безпосередньо адресують комунікативні труднощі при МРО. Навички DEARMAN, GIVE та FAST надають структурований підхід до ефективної комунікації[27][28]. DEARMAN фокусується на описі ситуації, вираженні почуттів, твердженні потреб, підкріпленні, уважності, появі впевненості та переговорах[27][28].
Навички GIVE підкреслюють важливість підтримки відносин через м'якість, зацікавленість, валідацію та легкий спосіб спілкування. FAST фокусується на підтримці самоповаги через справедливість, відсутність надмірних вибачень, дотримання цінностей та правдивість[27][28].
MBT спрямована на поліпшення здатності до ментализації - розуміння поведінки себе та інших у термінах лежачих в основі психічних станів[29][30]. Поздовжнє інтервенційне дослідження показало, що після року лікування трансферентно-фокусованою психотерапією наративна когерентність учасників з МРО на Інтерв'ю дорослої прив'язаності значно зросла, що корелювало зі збільшенням самозвітного рефлексивного функціонування та більш надійним стилем прив'язаності[9].
MBT традиційно уникає використання метафор, вважаючи їх заплутуючими для пацієнтів з низькими ментализаційними здібностями[30][31]. Однак, теоретичні статті пропонують, що використання метафор у MBT - у руках чутливого терапевта - може виявитися потужним інструментом для відкриття соціальної довіри. Метафори можуть служити мостом між емоціями та когнітивним змістом, забезпечуючи виклик без надмірної конфронтації[30][31].
Комп'ютеризований текстовий аналіз з використанням LIWC та інших інструментів надає об'єктивні методи оцінки мовних патернів при МРО[11][32]. Ці інструменти можуть оцінювати самореферентну мову, негативні емоційні слова, фізичні слова та інші лінгвістичні маркери дистресу[11][32].
Дослідження підтримують потребу в мовному втручанні в дорослому віці для пацієнтів з МРО[14][15]. Результати показують, що обидві популяції (МРО та біполярний розлад) демонструють лінгвістичні труднощі в дорослому віці та що існують різниці залежно від сприйняття агента, залученого в оцінку мови[14][15].
Нещодавні дослідження досліджують використання штучного інтелекту для виявлення спостережних ознак при МРО, включаючи мовні патерни, мовленнєві нюанси, міміку, невербальну комунікацію та фізіологічні вимірювання[33][34]. Ці ознаки пропонують потенціал для підвищення діагностичної точності та доповнення існуючих діагностичних методів[33][34].
Мовні патерни у пацієнтів з МРО демонструють підкреслення зовнішніх точок зору та майбутнього часу, специфічні лінгвістичні характеристики та унікальні невербальні поведінки. Ці ознаки можуть служити як можливі цифрові біомаркери, забезпечуючи об'єктивні, доступні та стрес-зменшуючі оцінки[33][34].
Дослідження з використанням великих мовних моделей для аналізу спонтанної комунікації показують обнадійливі результати в диференціації між різними психіатричними розладами. Класифікатор досяг середньозваженої точності, відкликання, F1-показника та точності 0.73 у класифікації постів з семи різних психіатричних станів, включаючи МРО[35].
Обчислювальні підходи до МРО пропонують, що соціальна дисфункція може випливати з дефіцитів у втіленому моделюванні - способі обчислення інформації про інших, що використовує дані з власного тіла[36][37]. Ця гіпотеза може пояснювати труднощі з інверсією репрезентацій особистих дій для правильних висновків про інших[36][37].
Психолінгвістичний погляд на межовий розлад особистості розкриває складну взаємодію між нейробіологічними, психологічними та комунікативними факторами. Дослідження демонструють специфічні порушення в наративній когерентності, лексико-семантичній обробці, прагматичних навичках та мовленнєвих патернах, які тісно пов'язані з основними симптомами розладу.
Нейробіологічні дослідження виявляють дисфункцію ключових мозкових мереж, включаючи систему дзеркальних нейронів, мережу режиму за замовчуванням та мережу значущості. Ці порушення забезпечують нейрональну основу для спостережуваних мовних та комунікативних труднощів.
Терапевтичні підходи, що інкорпорують психолінгвістичні компоненти, показують обнадійливі результати. DBT та MBT демонструють ефективність у поліпшенні комунікативних навичок та наративної когерентності. Майбутні дослідження повинні фокусуватися на розробці специфічних мовних втручань та використанні технологічних інновацій для поліпшення діагностики та лікування.
Використання штучного інтелекту та цифрових біомаркерів відкриває нові можливості для об'єктивної оцінки та моніторингу МРО. Ці підходи можуть доповнити традиційні клінічні методи, забезпечуючи раннє виявлення та персоналізовані терапевтичні втручання. Однак важливо враховувати етичні аспекти, включаючи приватність, безпеку даних та можливість упередженості в алгоритмах.
Подальші дослідження повинні зосередитися на стандартизації методів оцінки, валідації цифрових біомаркерів у клінічних умовах та розробці інтегрованих терапевтичних підходів, що поєднують традиційні психотерапевтичні методи з інноваційними технологічними рішеннями. Це може призвести до значного поліпшення результатів лікування та якості життя пацієнтів з межовим розладом особистості.
