Дана дефініція представляє захопливе перетинання літературної метапрози та психологічного конструювання ідентичності. У літературній теорії метапроза означає художній твір, який свідомо звертає увагу на власну вигаданість, тоді як дана концепція поширює цю самореферентність на формування особистої ідентичності, породжуючи те, що можна назвати «особистою метапрозою» або «метапризою ідентичності».
Розуміння метапрози в літературі
Метапроза — це самосвідомий текст, який акцентує увагу на власній наративній структурі й нагадує читачеві про її сконструйованість. Основні характеристики:
- Самореферентність: персонажі або оповідачі визнають свою вигаданість, створюючи усвідомлення про конструкцію наративу.
- Розлом четвертої стіни: пряме звернення до читача, яке руйнує межу між вигаданим і реальним світом.
- Питання реальності та вигадки: змушує читачів замислитися над природою оповідання й межами правди.
За словами літературознавці Патриції Воуґ, метапроза — це «художнє письмо, котре свідомо й системно звертає увагу на свій статус артефакту задля роздумів про стосунок між вигадкою та реальністю».
Особиста ідентичність як метапроза
Дефініція «фальшива істина про себе, яка може бути сприйнята іншими або ні, але сприймається як “поточна” істина» має значні паралелі з техніками метапрози, застосованими до конструювання особистості. Це поєднується з кількома психологічними та філософськими напрямами:
- Конструйована ідентичність та фальшиве Я: у психології розрізняють «істинне Я» й «фальшиве Я», коли особа створює фасад, щоб відповідати очікуванням чи захищатися. Це фальшиве Я стає маскою, яка забезпечує відчуття безпеки, коли автентичне Я залишається невизнаним.
- Перформативна ідентичність: за Джудіт Батлер, ідентичність не є фіксованою, а виконується через повторювані дії й поведінку. «Поточна істина» резонує з уявленням про те, що ідентичність формується практикою, а не описує наперед існуючу реальність.
- Наративне конструювання Я: особисті наративи слугують «інтерфейсом між суб’єктивним і об’єктивним досвідом», дозволяючи сенсотворення життя. Проте ці наративи часто є стислими й еліптичними, створюючи лінійну послідовність там, де реальність складніша.
Тимчасова та оборотна природа «поточних істин»
Ваш акцент на тому, що істина є «поточною» й може бути оскаржена, містить такі виміри:
- Темпоральна істина: у філософії це істина, що виникає в процесі часу, а не є незмінною. Дана концепція вказує на те, що особисті істини перебувають у стані текучості, дійсні тут і тепер, але можуть зазнавати перегляду.
- Суб’єктивна конструкція істини: особисті істини формуються через культурні, емоційні та досвідні чинники. Вони здатні змінюватися залежно від контексту, так само як метапроза визнає свою конструктивність, зберігаючи наративну цілісність.
- Соціальна конструкція Я: ідентичність постає в соціальних взаємодіях та культурних практиках. «Поточна істина» про особу народжується в процесі цієї взаємодії, де люди балансуюють між автентичністю й соціальними очікуваннями.
Паралелі з постмодерними концепціями істини
Дана дефініція перегукується з постмодерними уявленнями про істину як конструкцію, а не відкриття. Постмодернізм стверджує, що реальність, знання та цінності створюються дискурсами й можуть варіюватися. Однак на відміну від чистого релятивізму, дана концепція підкреслює, що ці конструйовані істини мають реальні наслідки — вони сприймаються як поточна правда й впливають на поведінку та самоусвідомлення.
Метапрозова якість особистої нарації
Ця концепція демонструє, як люди практикують метапрозове оповідання про себе, створюючи наративи, що одночасно:
- Усвідомлюють свою сконструйованість (як у метапрозі).
- Можуть бути хибними, проте діють як істина через свою перформативну силу.
- Прив'язані до поточного контексту й сприймаються саме в ньому.
- Відкриті до виклику й ревізії в міру змін.
Такий парадокс, коли «хибна істина» набуває реальності через перформанс і соціальне визнання, віддзеркалює, як метапроза надає силі вигаданого відкривати глибші істини про саму природу оповіді.
